Олесь Гончар

Дата народження	3 квітня 1918 р.
Дата смерті	14 липня 1995 р.

Олесь Гончар ― дитина, що пережила голодомор, чоловік, який у червні 1941 року добровольцем пішов на фронт, потрапив у полон, за рік утік й продовжив воювати до самої перемоги, а згодом ― письменник, справжній мрійник та романтик доби, коли людство зробило величезний технологічний крок і вже було готове ледь не до космічних колонізацій. Читати Гончара – означає передусім думати про головні досягнення й суперечності ХХ століття, головні етапи в житті українського народу. Його твори перекладено більш ніж 40 мовами світу, багато разів перевидавалися, мають широке коло шанувальників, однак небагато знайдеться людей, кому відомо, що справжнє ім’я Олеся Гончара — Олександр, а прізвище — Біличенко. Загалом, біографія Олеся Гончара багата цікавими фактами. Після виходу в світ роману “Соборˮ автор потрапив під шквал критики, а один із письменників надіслав йому анонімну телеграму з порадою “застрелитися…ˮ. Натомість на початку 21 столітті цей твір потрапив до списку “1001 книги, які ти повинен прочитати, перш ніж помертиˮ. На сесії Верховної Ради України після історичного референдуму 1 грудня 1991 року Олесь Гончар проголосив результати волевиявлення українців жити у незалежній Україні. У 1993 році Міжнародний біографічний центр у Кембриджі визнав О. Гончара “Всесвітнім інтелектуалом 1992―1993 роківˮ. Олесь Гончар був одним із ініціаторів відбудови Михайлівського Золотоверхого монастиря, а 17 травня 2011 року на будівлі собору було відкрито на його честь меморіальну дошку.