На плечі Павла Губенка в дитинстві часто сідав голуб, на що старі люди казали: «Коли голуб любить – добра буде людина». І вони не помилилися… У постаті великого гумориста Остапа Вишні поєдналися внутрішня доброта і відчайдушність, ніжність і трагізм. Він був люблячий чоловік і турботливий батько, вірний друг та справжній патріот своєї держави. А ще… затятий мисливець, який, як не парадоксально, з дичиною майже ніколи не повертався. Одного разу письменник всім на подив таки приніс додому підстрелену звірину. Дружина літератора, розповідаючи про цю подію подругам, навіть слово «підстрелив» не використала, а лише сказала, що чоловік приніс зайця. Остап Вишня навіки залишився в памяті нащадків як людина, яка любить життя, природу та свій народ, яка не переставала «усміхатися» аж до смерті.