Василь Стефаник

Дата народження	14 травня 1871 р.
Дата смерті	7 грудня 1936 р.

Юним гімназистом Василь Стефаник вступив до таємного гуртка, прийнявши перед портретом Шевченка присягу чесно жити і працювати для народу, якої дотримувався все життя. Своєю творчістю він хотів "сказати людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не сказав ще" і сказав у своїх новаторських новелах, ставши яскравим представником експресіонізму в українській літературі. Його твори отримали світове визнання, перекладаються багатьма мовами, навіть китайською.  Стефаник писав не на замовлення, а за покликом душі, переймаючись долею звичайних українців, селян, трудівників, до яких зараховував і себе, яких прагнув просвітити, визволити, вберегти від нової влади. За це неодноразово був ув'язнений, позбавлений урядом УРСР персональної пенсії, але не зламаний. Предстоятель Української греко-католицької церкви Андрій Шептицький, дізнавшись про прикрощі Стефаника з пенсією, призначив йому замість урядової таку ж саму від церкви, однак письменник першу ж її виплату попросив касира видати мідяками, які виніс на майдан і роздав жебракам. Василь Стефаник завжди чинив як підказувало щире серце, зізнаючись, що "людський біль цідиться крізь серце моє, як крізь сито, і ранить до крові...". Коли після тяжкої хвороби геніальний письменник пішов із життя, його похорон вийшов просто грандіозним. У останню путь проводжати Стефаника з усієї околиці прийшли тисячі селян, колишніх виборців, які за життя обрали його своїм представником у парламент, любили, поважали, радились, а також - делегації з різних спілок, видавництв і державних установ.