Таємниця Чарівної Криниці Дощу / Оксана Радушинська. — К. : Знання, 2025. — 109 с. : іл.

Радушинська, Оксана

Таємниця Чарівної Криниці Дощу / Оксана Радушинська. — К. : Знання, 2025. — 111 с. : іл. — (Скарби: молодіжна серія).

Усе пішло догори дриґом після знайомства Василинки і Блискавки. А чи могло трапитися інакше з настільки схожими між собою невгамовними дівчатками? І хіба ж могли вони не скористатися з такої нагоди? Та ще й тоді, коли потрібно рятуватися від розбійників-головорізів, летіти на спині в лелеки до далекої Африки, відшукати зниклого хлопчика і зернятко Смарагдового яблука, а найголовніше —дізнатися таємницю Чарівної Криниці Дощу.

УДК 821.161.2

— Кхи-кхи, — то найстарший стражник Вітер. — Діду, я відповідаю за цих дівчисьок, — повідомив він. — Тепер вже за обох. Ти їх не знаєш — це не діти, а суцільне лихо! Цунамі, землетрус, виверження вулкану і тайфун в одному флаконі! Їм, коли що збреде в голову, такого до снаги наробити, чого твій Ліс-праліс одвіку не бачив! Я мушу супроводити їх до Чарівної Криниці Дощу. Це навіть не обговорюється!
— То й супроводжуй, — знизав Лісовик плечима. — Чого ти розпашівся, як чайник? До Криниці ти однаково не влізеш. А біля криниці — посидиш, зачекаєш. Разом постережеш, аби ніякий хижак дівчаток не налякав.
— Вони самі якого хоч хижака у вузол зав’яжуть! — буркнув дядько Вітер.
Дівчатка перезирнулися і весело розсміялися.
Лісовик і собі всміхнувся у пишну бороду. Проте одразу зробився серйозним і попередив:
— Тільки, глядіть, стережіться Зелених Блукачів та грабіжників-пройдисвітів!
— А хто це такі? — здивувалися подружки.
— Зелені Блукачі живуть там, де є якась зелень: трава, дерева, кущі, навіть мох і пліснява. Отож, і в Чарівній Криниці Дощу можуть об’явитися. До них не гріх звернутися по допомогу: вони місцеві, все знають. Але інколи можуть пожартувати і завести не в той бік. Хоча загалом, вони добрі, — розтлумачив стариган. — А ось грабіжники-пройдисвіти — справжні головорізи! Їх цікавить тільки грошва і нажива! Ось вам по монетці, аби відкупитися від них при біді, — Лісовик простягнув дівчаткам два плескатих грошики.
— Дякуємо! — дружно відказали дівчатка і заховали монетки в кишеньках своїх платтячок.
— Найбільше ж остерігайтеся пана Сновиду, — похмуро попередив стариган. — Ніхто не знає, що в нього на умі. Ні відкупитися, ні обманути, ні улестити його неможливо.
— Чому? — здивувалися подружки. — Хіба він такий жорстокий?
— Кажуть, що він справедливий, — відповів Лісовик. — Якщо вже доведеться спілкуватися з паном Сновидою — раджу не хитрувати, — настановив дідок.

— Та ми й не хитруємо… — хитро примружила очі Блискавка.
— Майже ніколи, — так само хитро уточнила Василинка. — Хіба, зовсім трішечки…
Лісовик на це лише крекнув. Далі звернувся до молодят:
— Ви обоє зараз вирушайте у небесне панство. Час від часу ти, Лука, спускатимеш порожнє відро в Чарівну Криницю Дощу, що стоїть на небі.
— Але я не знаю, де стоїть та Криниця, — зізнався молодик.
— Знаєш, — запевнив стариган. — Ти постійно напуваєш із неї своїх золотогривих коней.
— Оце так! Я й не знав!
— Тепер знаєш. Але тримай язика за зубами. Не всім таємницю варто повідати, бо багацько є таких, хто може використати її на шкоду іншим, — попередив Лісовик.
— Зрозумів.
— Ото час від часу опускай відро в Чарівну Криницю Дощу, — продовжив господар лісу. — Як тільки зачерпнеш в нього води, одразу можете скликати гостей на весілля! Лісові метелики не тільки визбирають із трави усі стьожки, а й прикріплять їх на вашому весільному рушникові й простелять його під ноги молодятам!
— Дякуємо вам, дідусю! — всміхнулася вродливиця Купава.
— Ой, прошу! — засоромився стариган. — Приходьте в гості. Тільки шкоди в лісі ніякої не робіть: гілки не обривайте, не смітіть і вогню не розпалюйте! Вогонь — найстрашніший лісовий хижак! Всякого, хто його необачно випускає, я одразу ж караю! — косматі брови Лісовика знову зробилися грізними, наїжаченими.
— Не будемо шкодити, — запевнив Лука.
— І в гості прийдемо! — додала Купава.
— Все! Годі теревені розводити! — стариган ніби згадав, що має бути не привітним дідусем, а лихим господарем лісу. — Чи у мене справ більше немає, як ваше патякання до смерку слухати! Гайда звідси! Щоб очі мої вас тут не бачили!!!